Говоріть про школу спокійно й доброзичливо.

Без залякувань («там тебе швидко навчать»), без ідеалізації («там усе буде чудово»). Краще: «У школі є і цікаве, і складне. Ми будемо поруч, щоб ти впорався».

Підкреслюйте вміння дитини, а не її «готовність/ неготовність».

«Ти вже вмієш… слухати, старатися, бути другом» важливіше, ніж «ти ще не читаєш/пишеш».

Тренуйте побутову самостійність.

Одягатися, збирати прості речі, ходити в туалет, мити руки, складати свої речі – це теж «шкільні навички».

Грайте «в школу».

Міняйтесь ролями (дитина – вчитель, дорослий – учень), програвайте урок, перерву, звернення до вчителя.

Обговорюйте емоції.

Питайте: «Що ти відчуваєш, коли думаєш про школу?»

Називайте емоції: радість, цікавість, страх, сором – усе це нормальні почуття.

Навчіть простому «секретному подиху».

«Нюхаємо квіточку – дуємо на свічку» 3–5 разів. Це допомагає, коли страшно чи сумно.

Показуйте, до кого можна звернутися в школі.

Хто такий вчитель, шкільний психолог, чергова. Формула: «Якщо тобі важко – скажи дорослому».

Не порівнюйте дитину з іншими.

«У сусідки вже читає» не мотивує. Краще порівнювати дитину з нею самою: «Раніше ти не вмів, а тепер вже…».

Тримайте стабільний режим дня.

Сон, харчування, прогулянки – найкраща профілактика перевтоми й істерик на старті школи.

Підтримуйте, а не лякайте оцінками.

Замість «в школі так не можна» – «ми потренуємось», «якщо щось не вийде – ти можеш попросити про допомогу».